ДЕФІЦИТ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ

НЕПОМІТНІ (АБО ДУЖЕ ПОМІТНІ)
НАСЛІДКИ У ДОРОСЛОМУ ЖИТТІ

Дефіцит батьківської любові – як оцінити є він чи ні? Коли у дитини мало іграшок – все зрозуміло. Це видно, іграшки можна потримати в руках, прикинути їх вартість і кількість. Батьківська любов, як і почуття в цілому – нематеріальна, і проявляється у формі якихось вчинків, слів, приймаючи різні форми.

Батьки і їх підтримка дуже важливі для дитини в кожному віці. Брак любові в зовсім маленькому віці – формує у дитини відчуття недовіри до світу в цілому. У трохи старшому віці брак батьківської любові і підтримки обертається залежністю, несамостійністю, інфантильністю.

У ще старшому віці недостача любові обертається невірою у свої сили і можливості, відчуттям провини за все і вся. У молодшому шкільному віці брак любові загрожує комплексом неповноцінності і апатією до навчання і праці. У підлітковому віці брак адекватної батьківської любові і підтримки створює складності з самовизначенням, розумінням себе. Зрештою, в цілому загальна ізольованість дитини, внутрішня самотність так само має коріння в нестачі батьківської любові.

Коли ми говоримо про брак, маємо на увазі саме форму батьківської любові. Без сумніву, що батьки люблять свою дитину. Але саме форма, в якій вони цю любов висловлюють, може бути невідповідною на тому чи іншому етапі або не відповідати тій чи іншій ситуації. І тоді у дитини не з’являється можливість цю любов отримати і «увібрати». Наприклад, любов у формі присоромлення заради виховання гідної особистості або в формі гіперопіки у великих кількостях – дуже погано засвоюється дітьми і швидше створює дефіцит, ніж наповнює.

Для того що б заповнити емоційний голод і «скинути нервозність» діти знаходять якісь об’єкти (або батьки їх пропонують), як «замінники» батьківської любові. Комп’ютерні ігри, соцмережі, переїдання, тютюнопаління, відхід в фантазії та інше. Це формує залежну поведінку. Коли замість живого теплого, але недоступного батька (з якихось причин) дитина вибирає неживий, але цілком доступний об’єкт.

З того як батьки люблять дитину формується її власне ставлення до себе. Хлопчик чи дівчинка вчиться ставитися до себе – любити або ненавидіти, частіше сварити себе, відчувати себе винуватим, взагалі не звертати уваги на свої бажання і потреби і т.д.

Дитина, позбавлена любові, тобто не та яку сварять або опікують, а та яка взагалі втратила надію на тепло від батьків, вчиться «залежності навпаки». Тобто їй настільки самотньо і боляче, що вона до себе взагалі не підпускає, що б не бути «покинутою» знову. У ній багато недовіри і страху і в той же час внутрішнього бажання, щоб її любили, що в дорослому віці такі діти можуть бути мало розбірливі в зв’язках.

«Покинута» дитина, яка не отримує любов в потрібній формі, може злитися, протестувати в найрізноманітніших (часто незрозумілих батькам) формах, може відчувати сильну, хронічну депресію, яка розтягується в деяких випадках на кілька років.

Неможливо заповнити дефіцит любові, який вже стався. Те чого не дали колись – вже не даси зараз. Можна звичайно програвати ситуації в розумі і уявляти, як би ви все поміняли тоді, або як добре було б … але, тим не менш, допомога можлива тільки з «теперішнього».

За матеріалами Литвака Михайла, сайт https://dytpsyholog.com/